1. Щиро вітаю вас, любі друзі! Я
рада бачити всіх у цій гостині. Зустріч сьогодні надзвичайна – ми поринемо в
глибини душі нашого народу.Ви сьогодні у незвичайному місці-це народознавчий
музей нашої школи-світлиця.Саме тут зібрані традиційні для народної оселі
речі,предмети побуту українців..Проведення виховних заходів у такому місці
надихає учнів на творчість,викликає бажання
проявляти творчі здібності.
2.Наш клас тісно
співпрацює з шкільним бібліотекарем –Ляпуновою Мариною Іванівною.Уже стало
традицією,що ми раз на рік проводимо спільні виховні заходи і працюємо над
довготривалими проектами з літератури .Сьогодні ми покажемо вам лише маленьку
частину від підготовки проекту «Легенди рідного краю»
3.Кожне
людське покоління залишає після себе слід на землі. Наші предки залишили нам не
тільки борону й плуг, а й передали скарб своєї душі: мудру казку, ніжну пісню,
добрі звичаї та легенди рідного краю.
4 Сьогодні подія незвичайна, бо маємо багато
гостей. Та, як кажуть у народі, де гості, там шана і щастя, ідобрі вісті. Для
нас,освітян,надзвичайно важливо,коли діти проявляють велике зацікавлення
традиціями та духовною спадщиною свого
народу.
5 Велична і прекрасна наша Дніпропетровщина–
земля козацької слави. Тут корінь народу українського, що сягає сивої давнини.
Тут народилися і жили наші прадіди і
діди, тут народилися і живемо ми.
6Надзвичайно
багата Дніпропетровщина звичаями та
традиціями. Та з плином часу багато чого забулося, стерлося у пам’яті народу,
тому наша зустріч є спробою відродити , згадати безцінні скарби, якими в
минулому так славилася наша земля.
1 учень. Україно!Не
зміряти й віками вроду твою журавлину,
Не завіяти навіть снігами
мову твою тополину!
2 учень. Україно! Під небом твоїм калинові пливуть острови,
у зелених вітрилах вишневі гудуть заметілі.
3 учень.
Україно!Я-промінь живий в твоїм
сонячнім тлі!
З твого цвіту і грому я на світ
народивсь,Україно!
4 учень. Хліб і сіль-символи праці і
життя,
любові й добра, сердечності й гостинності.
Так повелося в нашого народу здавна.
Тож прийміть із наших рук цей
неоціненний дар
Хай рушником стелиться ваша
життєва дорога, і
нехай вона буде щедрою на добро, як хліб!
Діти
вручають гостям хліб і сіль на рушнику.
Пісня К. Бужинської «Україна»-танок
Читці виходять :
1. Там, де Дніпро несе широкі
води
І береги славетні пролягли,
Дніпропетровськ на пагорбах
свободи
Підняв своєї долі прапори.
2.
Дніпропетровськ – мій рідний край,
Живи в віках
і процвітай,
І Україну, рідну Україну,
Мою найкращу в світі
прославляй!
3.Дніпропетровськ – тобі мої
вітання,
Хай сяє сонце й линуть журавлі,
Дніпропетровськ - даруєш ти кохання,
Що зостається в квітах на Землі.
4.Дніпропетровщино моя.
Широкий степ,
високе небо,
Дніпра - Славути водограй…
З
усіх доріг спішу
до тебе,
Мій,
серцю любий, рідний
край.
5. Горнусь до вишні
і тополі,
Що
у твоїм ростуть
краю.
Тебе
і в радості,
і в болі,
-
Люблю,
як матінку свою.
Дніпропетровщино моя,
Ти
- зірка величі
країни!
6.Дніпропетровщино моя,
-
Широкий
степ, Дніпрові хвилі…
Мій
рідний край, що
серцю милий, -
Дніпропетровщино моя.
7.Дніпропетровщино моя, -
Ракети сталь,
і колос житній…
Козацький дух,
яким нам жити,
-
Дніпропетровщино моя!
1 учень Кожна
нація, кожен народ має свої звичаї, що
виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Слово леге́нда ( від
латин-ського. legenda — те, що слід прочитати)
— жанр літератури і фольклору
2 учень. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь
історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра
сприймається як достовірна.
3 учень. Легенда -
приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в
незапам'ятні часи.
Легенда про
дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею
Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу
талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці — любов до господарювання,
німці — дисципліну i порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до
торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся
Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була
боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові
мала вінок із червоної калини.
-Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.
-Я — Україна, а плачу, бо стогне моя
земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги
знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
-Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я
всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?Дівчина хотіла вже йти, та Господь
Бог, піднявши правицю, зупинив її.
— Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на
цілий світ. Це — пісня.
Узяла дівчина — Україна дарунок i міцно притиснула
його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою
понесла пісню в народ.
4 учень. легенди покликані зберегти у народній пам'яті
й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу.
1 учень. Вони пояснюють
причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, це народні уявлення
наших пращурів про них.
2учень. Легенди - це
не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій. Хоча події у
легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається
як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки
3 учень. А фантастичний зміст легенди трактується як
диво, створене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті
чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.
4 учень. Легенди
починаються з викладу змісту і закінчуються висновком, повчальним підсумком. Їх
сюжети переважно одно- або малоепізодні.
1учень. Легенди
органічно ввійшли в усі жанри давнього українського письменства, в іконопис і
малярство, в народну свідомість, відбилися у народних колядках, щедрівках,
лірницьких піснях, баладах, думах, анекдотах та інших жанрах фольклору
2 учень. Найпрекрасніша
з богинь — богиня світової гармонії Лада-Жива, за легендами, прийшла до людей
по веселці з немовлям на голові та з оберемком квітів у руках.
3 учень. З тих предковічних часів творення світу
і виник у людей культ Великої Богині. Ця світла пам’ять збереглася насамперед в
обрядодійствах з квітами й травами.
Танок «Квітка-душа»
4 учень. Без
перебільшення можна говорити про сотні тисяч легенд, переказів, казок,
складених у народі про квіти та рослини.
БАРВІНОК
Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і
злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому
часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за
нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму.
Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла
розбити того кохання.
І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на
воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої
церкві до шлюбу.
Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка
стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим
настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не
було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною.
Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова
на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах
у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним
цвітом...
А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до
батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.
1 учень. Калина - символ рідної землі, отчого
краю, батьківської хати. У розлуці ми згадуємо калину, тужимо. Калина - це той
символ, що пам'ять людська береже, нагадуючи про рідні краї, символ безсмертя.
Легенди про калинуУтік козак із своєю милою
та ніде не зміг увінчатися. Обернувся він терном у полі, а дівчина - калиною.
Вийшла синова мати того терну брати, дівчини мати - калину ламати. „Се ж не
терночок, се ж мій синочок, се ж не калина - це ж моя дитина".
А ось ще одна легенда про калину….
2учень. У кожної людини є свій
рідний куточок на Землі. Це край, місце, де вона народилася. Це її маленька
батьківщина. З таких маленьких куточків складається наша Україна. Для нас – це
наше мальовниче, багате талановитими людьми
місто Зеленодольськ
учень. Є в кожного рідний
куточок землі,
Який живить
душу і серце плекає,
Він завжди
розрадить у світлі й пітьмі,
Тут кожна
струна переливами грає,
Тут клени
березам нашіптують щось,
Із вітром
кружляють зелені ялини,
Тут мамині мрії
і в сонце, і в дощ
Гойдають
ласкаво в піснях солов’їних.
Легенда про дівчинку з зеленим волоссям
Колись дуже давно в
одному невеличкому селі в сім'ї заможних панів народилася незвичайна дівчинка –
дівчинка із зеленим волоссям, кольору молодого соковитого листя. Знайома
віщунка сказала батькам, що то доля її така – зелена. Так і назвали дівчинку –
Доля. Росла вона доброю, лагідною, працьовитою, і з самого дитинства дуже
любила природу. Друзів в неї майже не було, окрім сусідського хлопчика Миколки
із бідної сім'ї. Коли діти виросли їх міцна дружба перетворилася на палке
кохання. Але сім'я Долі була проти. Закохані вирішили втекти, що і зробили
одного теплого вечора. Розгніваний батько наказав своїм служникам наздогнати
молодих і вбити Миколу. Так піддані пана
і зробили, наздогнавши нещасних на пустирі
вбили парубка. Доля на ознаку втрати свого кохання відрізала своє довге волосся і промовила:
– Ой горе моє, горечку,
Моє любе
волоссячко,
Немає
вороття.
Лети, лети по
полечку,
Хоч чомусь
дай життя…
Сильний вітер розніс її волосся по
всьому пустирю. І там де падала її волосинка, виростало деревце або кущик. Так
пустир перетворився на зелену долину.
Кажуть,
дівчина та невдовзі померла від туги за коханим. А на місті тієї долини потім
виросло невеличке містечко, яке і назвали – Зеленодольськ.
Немає коментарів:
Дописати коментар